Видалення публікації як спосіб захисту права особи на використання імені: оцінка необхідності та межі застосування

Верховний Суд визначив межі допустимого втручання у контент медіа під час захисту немайнового права на використання імені. Суд дійшов висновку, що зобов’язання онлайн-медіа видалити усю публікацію в частині, що не стосується імені позивача, не є необхідним для відновлення його порушеного немайнового права щодо використання власного імені.

За обставинами справи № 757/19417/23 позивач звернувся до суду із позовом до онлайн-медіа про захист немайнового права на використання імені та зобов`язання вчинити дії. Позовну заяву мотивував тим, що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо нього на веб-сайті онлайн-медіа була поширена інформація, яка порушує його право на використання імені.

Просив суд визнати такими, що порушують його немайнове право на використання імені дії онлайн-медіа, що полягають у використанні (обнародуванні) імені позивача у публікації, та зобов`язати онлайн-медіа протягом 10-ти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили видалити згадану публікацію.

Відповідач заперечував проти задоволення заявлених вимог та зауважив, що використання прізвища та імені позивача у спірній публікації було викликано суспільним інтересом. А також зауважив, що оскільки не було використано по - батькові позивача в публікації, то посилання на порушення відповідачем положень ч. 4 ст.296 ЦК України є помилковою позицією.

Суд першої інстанції задовольнив заявлені позивачем вимоги, визнав дії онлайн-медіа, що полягали у використанні (обнародуванні) імені позивача в публікації, такими, що порушують його немайнове право на використання імені. Зобовʼязав онлайн-медіа протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили видалити поширену ним публікацію.

Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції зауважив, що право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім`я у всіх сферах суспільних відносин також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами. Відповідно до положень ч.4 ст.296 ЦК України ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. Положення ч.4 ст.296 ЦК України є похідним від гарантованої ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.1 ст.62  Конституції України презумпції невинуватості та виконують функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.

Наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення ч.4 ст. 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, ч.6 ст.296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у медіа, літературних творах, і це не є порушенням її права.

Не зазначення імені по батькові, не формує підстав для висновку, що інформація щодо особи позивача у спірній статті не є ім`ям в розумінні ч.1 ст.28 ЦК України.  Відповідач зазначив прізвище та власне ім`я позивача разом з іншою інформацією (щодо місця роботи позивача), що дозволяє аудиторії чітко ідентифікувати позивача.

Зазначення імені особи у публікації на сайті онлайн-медіа до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо особи є прямим порушенням положень ч.4 ст. 296 ЦК України незалежно від того, чи є така особа публічною або не має статусу публічної особи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач  подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду першої інстанції  скасувати, у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги були обґрунтовані тим, що: в публікації відсутні посилання на звинувачення про вчинення правопорушення; в оскаржуваній публікації по батькові не використовувалось, а тому вважати, що права позивача порушені, не можна; будь-яких підстав вважати, що інформація стосується позивача немає.

Крім того, у межах апеляційної скарги відповідач апелював до статусу публічної особи позивача та суспільної значимості інформації. А також зауважував на тому, що судом першої інстанції зобов`язано видалити всю публікацію, разом із тим частина змісту матеріалу не стосується позивача.

Суд апеляційної інстанції погодившись з висновками суду першої інстанції, додатково зауважив, щодо доводу скаржника стосовно непропорційності застосовної санкції. А саме зауважив, що обраний позивачем спосіб захисту не суперечить вимогам закону.

В подальшому відповідачем було подано касаційну скаргу, в якій останній просив суд касаційної інстанції скасувати рішення попередніх інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів скарги, серед іншого відповідач наголошував на тому, що  частина змісту опублікованого матеріалу не стосується позивача, а тому зобов`язання онлайн-медіа видалити всю публікацію є порушенням гарантій діяльності медіа. Видалення усієї публікації не є необхідним, пропорційним та законним захистом прав, оскільки належним способом захисту було б зобов`язання видалити з публікації саме прізвище та ім`я позивача.

Суд касаційної інстанції, погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, що відповідач порушив немайнове право позивача на використання його імені у розумінні ч.4 ст. 296 ЦК України.

Відхилив доводи відповідача стосовно того, що відповідач не є першоджерелом такої інформації, адже як зауважив Верховний суд: ані з матеріалів справи, ані з тексту публікації не вбачається, що першоджерелом є інша особа, а не відповідач; справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) відрізняється від справ про захист немайнового права на використання імені, яке охороняється відповідно до ч.4 ст. 296 ЦК України, а тому для суду не має значення першоджерело інформації, яка стосується особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, однак щодо якої відсутній обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили.

Оцінюючи аргументи касаційної скарги про те, що суди помилково зобов`язали відповідача видалити всю публікацію, а не її частину, що містить посилання на ім`я позивача, суд касаційної інстанції зауважив, що захист права фізичної особи на ім`я залежить від способу порушення, оспорення або невизнання цього права та може здійснюватися загальними способами захисту суб`єктивних цивільних прав, так і іншим способом відповідно до змісту цього права та наслідків, що спричинило це порушення.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у спірній публікації відповідач незаконно, всупереч ч. 4 ст. 296 ЦК України використав власне ім`я позивача, і що порушене його немайнове право підлягає захисту, однак не звернули увагу, що частина змісту матеріалу містить посилання на інших фізичних осіб, які із позовом до суду не зверталися.

На підставі вищезазначеного зауважили, що з метою поновлення порушеного немайнового права на ім`я, враховуючи спосіб його порушення через мережу інтернет та наслідки які спричинило це порушення, позивач вправі вимагати від відповідача припинити дії з використанням його імені, що порушили його немайнове право, шляхом видалення з публікації посилання на власне ім`я.

Зобов`язання відповідача видалити усю публікацію в частині, що не стосується його імені, не є необхідним для відновлення порушених особистих немайновий прав позивача щодо використання власного імені.

На цій підставі, судом касаційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання видалити публікацію, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, було змінено шляхом викладення абз. 3  судового рішення в редакції відповідно до якої, відповідач був зобовʼязаний  протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили видалити у публікації, яка поширена на офіційному веб-сайті онлайн-медіа посилання на ім`я позивача.

Верховний суд зауважив, що такий спосіб захисту немайнового права є пропорційним до ступеня порушення відповідачем прав позивача і спрямований на припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення, в тому обсязі, в якому вони сталися, і не перешкоджає медіа вести діалог із суспільством, інформувати про здійснювані кримінальні провадження.

| Постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2025 року у справі № 757/19417/23 |