ВИБАЧЕННЯ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ: ЗА ТА ПРОТИ

При порушенні права особи на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації одним з актуальних питань є вибір ефективного способу захисту.

Відповідно до положень ст. 275 ЦК України,  фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб у спосіб встановлений в межах Глави 3 «Захист цивільних прав та інтересів» ЦК України (ч. 1) або в інший спосіб, відповідно до змісту порушеного права, способу його порушення та наслідків, що спричинило це порушення (ч. 2).

Аналіз матеріалів судової практики із захисту права на повагу до гідності та честі, на недоторканність ділової репутації свідчить, що не поодинокими є випадками, коли особа-позивач звертаючись до суду визначає в якості способу захисту порушених прав публічне вибачення (обґрунтовуючи, серед іншого обрання відповідного способу захисту з посиланням на ч.2 ст.275 ЦК України).

На перший погляд,  з огляду на зміст дій, які можуть обумовлювати порушення права на повагу до гідності та честі, недоторканність ділової репутації (поширення недостовірної інформації/надмірних оціночних суджень/образливих оціночних суджень) такий підхід позивача до обрання способу захисту порушених прав не повинен викликати сумнівів. Адже, як слушно в наукових працях зазначає О.О. Кот, передусім особа зацікавлена у відновленні честі, гідності, ділової репутації у відповідній людській спільноті, а не до прикладу в отриманні певної грошової компенсації за завдану моральну шкоду. [1, с. 425]

Особливо наведене стосується тих випадків, коли порушення відповідних особистих немайнових прав було здійснено шляхом висловлення суб’єктивної думки в брутальній, принизливій чи непристойній формі.

Наведене цілком обґрунтоване може слугувати вагомим аргументом ЗА застосування вибачення  в якості способу захисту честі, гідності та ділової репутації.

Втім, аналіз чинного законодавства та природи вибачення надає підстави для формування аргументів ПРОТИ доцільності та наявності належного правового підґрунтя для застосування вибачення  в якості способу захисту честі, гідності та ділової репутації.

Зокрема:

• відповідно до положень ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством;

• відповідно до положень ч.1 ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Примушування людини змінити свої внутрішні переконання є втручанням у свободу слова та вираження поглядів, що гарантовано Конституцією України та ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ;

• вибачення знаходиться в тісному зв’язку з психологічними зусиллями людини, спрямованими на загладжування провини перед несправедливо скривдженою особою; за своєю суттю вибачення передбачає каяття, до якого неможливо примусити людину [2, с. 319, 328]; особа, з огляду на власні морально-етичні настанови, не завжди визнає свою провину.  А тому, як слушно зауважує О. О. Кулініч, констатація необхідності принесення вибачення, за відсутності дійсної волі особи, може призвести до фактичного висловлення слів вибачення, які можуть супроводжуватися такими жестами чи мімікою, які наочно проілюструють відсутність каяття винної особи у скоєному. Та в кінцевому результаті, не матимуть необхідного психологічного ефекту, не сприятимуть відновленню морального стану потерпілої особи. [2, с. 326–327].Більш того, в умовах відсутності дійсної волі винної особи принести вибачення, виконати судове рішення яким встановлено обов’язок висловити на адресу позивача вибачення практично неможливо. А тому замість фактичного (а не лише юридичного) вирішення спору та принаймні зняття гостроти конфліктної ситуації, матиме місце лише поглиблення та загострення конфлікту. [3, с. 157]
  

З огляду на аргументи ЗА та ПРОТИ, можливо сформувати висновок, що можливість застосування судом розглядуваного способу захисту честі, гідності та ділової репутації обмежується лише випадками укладання сторонами провадження мирової угоди, за умовами якої сторони як спосіб захисту порушених особистих немайнових прав, обʼєктами яких є честь, гідність та ділова репутація  позивача передбачили саме вибачення перед потерпілим.

Вищенаведений висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, відображеною  серед іншого у рішенні від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети «Правовоє дєло» та Штекель проти України». А також узгоджується із  практикою сформованою національними судами (яка серед іншого, відображена у Постанові КЦС ВС від 13 березня 2024 року у справі № 712/10999/22).

При написанні матеріалу були використані наступні наукові праці:

1.Кот О. О. Здійснення та захист суб’єктивних цивільних прав: проблеми теорії та судової практики: монографія. К. : Алерта, 2017. 494 с.

2.Кулініч О. О. Теоретичні проблеми реалізації та захисту права фізичної особи на власне зображення. Дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.03 / Національний університет «Одеська юридична академія». Одеса. 2017. 489 с.

3.Бабич М. І., Тарнавська М. І. Вибачення як спосіб захисту у справах про захист честі, гідності, ділової репутації: порівняння позицій Верховного Суду та Верховного Суду України. Порівняльно – аналітичне право. 2020. № 4. С. 154–160.